ФОРМИ ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
Завдання з вибором однієї правильної відповіді. Завдання складається з основи та чотирьох варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і позначив відповідь у бланку відповідей А.
Тест містить 46 завдань цієї форми (№1-23, 31-53), що будуть оцінені в 0 або 1 бал: 1 бал, якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь, або вказано більше однієї відповіді, або відповіді на завдання не надано.
Завдання на встановлення відповідності («логічні пари»). Завдання складається з основи та двох стовпчиків інформації, позначених цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Виконання завдання передбачає встановлення відповідності (утворення «логічних пар») між інформацією, позначеною цифрами та буквами. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання встановив відповідність і зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка відповідей А.
Тест містить 6 завдань цієї форми (№24-26, 54-56), що будуть оцінені в 0, 1, 2, 3 або 4 бали: 1 бал – за кожну правильно встановлену відповідність («логічну пару»); 0 балів за будь-яку «логічну пару», якщо зроблено більше однієї позначки в рядку; 0 балів за завдання, якщо не вказано жодної правильної відповідності («логічної пари»), або відповіді на завдання не надано.
Завдання на встановлення правильної послідовності. Завдання складається з основи та переліку подій (явищ, фактів, процесів тощо), позначених буквами, які потрібно розташувати в правильній послідовності, де перша подія має відповідати цифрі 1, друга – цифрі 2, третя – цифрі 3, четверта – цифрі 4. Завдання вважається виконаним, якщо учасник ЗНО зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Г) у таблиці бланка відповідей А.
Тест містить 4 завдання такої форми (№27-28, 57-58), кожне з яких оцінюється в 0, 1, 2 або 3 бали: 3 бали, якщо правильно вказано послідовність усіх подій; 2 бали, якщо вказано першу й останню події; 1 бал, якщо вказано або першу, або останню подію; 0 балів за будь - яку правильно вказану подію, якщо зроблено більше однієї позначки в рядку; 0 балів за завдання, якщо неправильно вказано першу й останню події, або відповіді на завдання не надано.
Завдання з вибором трьох правильних відповідей із семи запропонованих варіантів відповідей. Завдання складається з основи та семи варіантів відповіді, позначених цифрами, серед яких лише три правильні. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і записав три відповіді (цифри) у бланку відповідей А.
Тест містить 4 завдання цієї форми (№29-30, 59-60). Кожне завдання оцінюється в 0, 1, 2 або 3 бали: 1 бал – за кожен правильно вказаний варіант відповіді (цифру) із трьох можливих; 0 балів, якщо не вказано жодного правильного варіанта відповіді (цифри), або один варіант відповіді (цифра) вказано тричі, або відповіді на завдання не надано. Порядок написання цифр значення не має.
При підготовці до зовнішнього незалежного оцінювання з історії України зверніть увагу на програму ЗНО з цього предмета, яка хронологічно охоплює весь зміст шкільних курсів історії України від найдавніших часів до сьогодення і складається з 31 теми.
Програма передбачає перевірку знань про основні політичні, соціально-економічні, культурні події, явища та процеси минулого, діяльність видатних історичних діячів, а також сформованості в учнів загальнопредметних історичних умінь.
Зверніть увагу на те, що невід’ємною складовою програми ЗНО з історії України є перелік пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва, обов’язкових для розпізнавання учасниками тестування.
Діячі культури, освіти та науки
1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
5. Олесь Гончар. Український прозаїк, найвідоміші твори «Прапороносці», «Тронка», «Людина і зброя». У 1968 р. виходить його роман «Собор», за цю книгу письменник був підданий критиці, а твір вилучений з літературного процесу на два десятиліття. Після розпаду Радянського Союзу став активістом у створенні Товариства української мови і Народного Руху України.
6. Олександр Довженко. Із 1926 р. режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. Серйозний успіх мав його фільм «Звенигора» (1929 р.). Окремі його роботи були прийняті з успіхом у європейських країнах. Автор кіноповісті «Україна в огні», за яку був підданий критиці. У роки «відлиги» написав статтю «Мистецтво живопису і сучасність», у якій закликав «розширити творчі межі соціалістичного реалізму».
8. Іван Котляревський. У 1812 р. під час російсько-французької війни сформував український козацький полк. У 1817 – 1821 рр. директор Полтавського театру. Із 1818 р. брав участь у діяльності полтавської масонської ложі «Любов до істини». 1798 р. виходить перша частина «Енеїди» Котляревського (перший твір нової української літератури). Створив п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-Чарівник».
9. Соломія Крушельницька. Українська всесвітньо відома оперна співачка з Галичини. У 1893 р. дебютувала на сцені Львівської опери. Навчалася в майстрів оперного співу Італії. Із 1895 р. виступала в усіх великих операх Європи та Америки. Партнерами Крушельницької на сцені були Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».
10. Пантелеймон Куліш. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.), за участь у діяльності якого був заарештований. У 1858–1863 рр. у Петербурзі редагував український журнал «Основа». Автор першого історичного роману «Чорна рада». Створив українську абетку («кулішівка»).
11. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка). Поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист. Брала активну участь в українському національному русі. Відомі твори: «Лісова пісня» (1911 р.), «Бояриня» (1913 р.). Дочка письменниці Ольги Петрівни Драгоманової-Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Дядько Лесі (так її називали у сім’ї, і це ім'я стало літературним псевдонімом) – Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем.
12. Микола Лисенко. Заклав основи національного музичного мистецтва. Пройшов школи Лейпцизької та Петербурзької консерваторій. Автор перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький»; опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба».
.
13. Петро Могила. Народився в сім’ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, Замойській академії. Брав участь у битві під Хотином. Згодом постригся в ченці. З початку XVII ст. архімандрит Києво-Печерської лаври, 1632–1647 рр. – митрополит Київський і Галицький. У 1632 р. домігся від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії. Восени 1631 р. заснував Лаврську школу, незабаром цю школу було об’єднано з Київською братською, і з 1632 р. постає Києво-Могилянська колегія. Автор богослужбової книги «Требник» (1646 р.).
14. Сергій Параджанов. Вірменський та український кінорежисер. Один із засновників українського поетичного кіно. Екранізація п’єси М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1964р.), принесла йому всесвітню славу і визнання. Фільми, що були далекі від проголошеного «соціалістичного реалізму», і нелюбов до радянської влади призвели до арешту і ув’язнення режисера терміном на 15 років.
15. Григорій Сковорода. Філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог. Працював викладачем етики та поетики в Харківському та Переяславському колегіумах. На його думку, людина може стати щасливою, пізнавши самого себе, а в житті варто займатися тим, що людині природно відповідає. Автор творів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни харковскія». Пісню Сковороди «Всякому городу нрав і права» використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Йому належить вислів: «Світ ловив мене, але не спіймав».
16. Йосип Сліпий. Після смерті А. Шептицького, у листопаді 1944р., став главою греко-католицької церкви. У 1946 р. звинувачений у «ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами», засуджений до ув’язнення. Після вісімнадцяти років каторги звільнений у 1963 р. (завдяки тиску президента США Джона Кеннеді та папи Павла І). Виїхав до Рима, де розпочав відбудову української церкви. Став фундатором Українського католицького університету.
17. Василь Стус. Один з активних учасників акції протесту у вересні 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві, за що був виключений з аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У 1970 р. за кордоном вийшла його збірка поезій «Зимові дерева», через два роки був засуджений за «антирадянську агітацію». У 1980 р. отримав новий строк ув’язнення, помер за ґратами.
18. Іван Франко. Один із засновників Русько-української радикальної партії (РУРП), згодом відмовився від соціалістичних поглядів і став членом Української національно-демократичної партії (УНДП). Очолював філологічну секцію в Науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Літературні творчість розпочав у 1870-х роках. У 1892 р. брав участь у селянському вічі в м.Снятин.
19. Маркіян Шашкевич. Уважається речником західноукраїнського національного відродження. Навчався в духовній семінарії та університеті у Львові. У студентські роки був організатором і лідером «Руської трійці» (1832 р.), співавтор альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р.), один із перших перекладач «Слова про похід Ігорів».
20. Тарас Шевченко. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій «Кобзар». Був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. У 1844 р. вийшов альбом офортів «Живописна Україна», де представлені роботи художника на історичну тематику («Дари в Чигирині», «Смерть Б. Хмельницького»).
21. Андрей Шептицький. Митрополит Української греко-католицької церкви. Брав активну участь у громадському житті західноукраїнського краю. Був депутатом віденського парламенту і Галицького сейму, але в стінах цих закладів з’явився лише двічі до 1914 р., обидва рази виступав не з політичними, а з освітянськими темами. Заснував Український національний музей та Земельний банку у Львові (1910 р.). У роки окупації Галичини російськими військами (Перша світова війна) був вивезений з України в Росію. Після повернення заснував Львівську богословську академію, яка в 1928 р. була єдиним українським вищим навчальним закладом на українських землях у складі Польщі. У роки Другої світової війни підтримував наміри українців у час проголошення «Акту відновлення української державності». У багатьох пастирських посланнях виступав проти нацизму. Двічі звертався з протестом щодо нищення єврейського населення в Галичині до рейхсфюрера СС Гіммлера. За згодою митрополита значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і безпосередньо в митрополичій резиденції. Шептицький причетний до формування дивізії «Галичина». Помер у листопаді 1944р.
22. Ісмаїл Гаспринський. Кримськотатарський письменник, педагог, культурний і громадсько-політичний діяч. Його обирали гласним Бахчисарайської міської думи, а згодом і міським головою Бахчисараю. На цій посаді він дбав про облаштування міста й організацію народної освіти. Також писав і видавав за власною редакцією численні підручники та книжки для кримськотатарської молоді. Його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») став найпопулярнішим виданням у тюркомовному світі. У 1883 році І. Гаспринський розпочав видання газети «Терджиман» («Перекладач»), першого тюркомовного видання в Російській імперії. А в 1905 році І. Гаспринський започаткував кримськотатарське періодичне видання для жінок «Алємі нісван» («Жіночий світ»).
23. Михайло Вербицький. Український композитор, автор музики до гімну «Ще не вмерла Україна». Текст Павла Чубинського в Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета» за 15 січня 1864 р. Імовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як гімну відбулося 10 березня 1865 р. в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку. Диригував Анатоль Вахнянин.
24. Володимир Вернадський. За часів гетьмана П. Скоропадського очолив Комісію з організації Академії наук і Української Національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. У 1918 р. Вернадського обрали першим президентом Української Академії наук. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського – почалося створення біохімічної лабораторії.
- .
25. Василь Симоненко. Поет-шістдесятник. Дебютував збіркою «Тиша і грім» (1962 р.), згодом у Мюнхені вийшла його друга збірка «Земне тяжіння»(1965 р.). Помер у Черкасах на 29-му році життя. Його творчість порівнювали за глибиною страждання та щирості з поезією Т. Шевченка.
26. Іван Дзюба. Автор книги «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965 р.). За відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидавські матеріали був ув’язнений у 1972 р. Брав участь у створенні Народного Руху України за перебудову (1989 р.).
27. Іван Миколайчук. Український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Провідні ролі у фільмах «Тіні забутих предків» (режисер С. Параджанов), «Пропала грамота» (режисер Б. Івченко), «Білий птах з чорною ознакою» (режисер Ю. Іллєнко). Як режисер зняв фільм «Вавилон ХХ» (1979 р.).
28. Любомир Гузар. Український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької церкви (2001–2011 рр.). У 2005 р. повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 45-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. У 2011 р. вийшов у відставку. Був одним з моральних авторитетів українців у 1990–2010-х роках, членом ініціативної групи «Першого грудня».
Більше додаткової інформації можна знайти переходячи на силку нижче
http://osvita.ua/test/training/history/
Немає коментарів:
Дописати коментар