Cертифікат	Автор	НАЗВА МАТЕРІАЛУ	Дата публікації
№0000/68900	Куца Ольга Сергіївна Капішон Валентина Петрівна	. «Люди в тернових вінках». Розстріляне Відродження	2018-03-15 13:52

Собі - значить людям. (Василь Симиренко)

20.11.2015 року вступив у дію Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Втілення його в життя означає, що Україна нарешті безповоротно пориває з болючим радянським тоталітарним минулим. Таким чином, розпочалася масштабна реформа декомунізації, наслідком якої є очищення публічного простору від тоталітарної символіки, відхід від радянського минулого та його переосмислення. Нарешті мапа країни буде позбавлена тоталітарної символіки в назвах та пам’ятниках.

У нашому місті було перейменовано багато вулиць із метою засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні, припинення пропаганди радянської символіки. Наприклад, було розглянуто та прийнято пропозицію щодо перейменування вулиці Пролетарська на вулицю Симиренка без зміни поштових номерів житлових будинків, установ та споруд.

 Проте, визначившись із метою введення в дію цього Закону, чи розуміємо ми, чому та чи інша вулиця отримала саме таке нове ім'я? Ми проходимо вулицею Симиренка, але проблема в тому, що не всі знають про цю родину, про її місце та великий внесок у суспільне життя.

Отже, династія Симиренків є темою нашого дослідження. Адже українці повинні знати про своїх великих співвітчизників, ми повинні знати, ким і чому ми пишаємось. Разом із моїм науковим керівником, учителем історії Куцою Ольгою Сергіївною, ми вже півтора року досліджуємо це питання. У своїй роботі ми проаналізували сімейне дерево, біографію членів родини та меценатську діяльність Симиренків. Українське меценатство сягає своїми коріннями давнини, має багату історію, європейську традицію. Славна і трагічна історія роду Симиренків, що став, по суті, провідником національної ідеї в рідному краї. Доброчинність, безкорислива допомога людям, які того потребували, була властива багатьом його представникам.

В українському культурному середовищі кінця XIX — початку XX століть багато говорили про щедрого таємничого жертводавця Хорса. «Хорс засівав» (так говорили, коли знаходилися кошти на якусь нову культурну українську справу). Благодійним коштом упродовж 25 років утримувався історичний журнал «Киевская старина». За сприяння Хорса було поставлено першу українську оперу «Різдвяна ніч» М.Лисенка, створено хор, у Львові діяло літературне товариство ім. Т.Шевченка. Благодіяння залишались у таємниці, бо Василь Симиренко (а саме він був загадковим Хорсом) діяв через довірену особу — розпорядника особистого рахунка в банку В.Антоновича. Таємниця добродія розкрилася тільки після смерті Василя Симиренка, під час його похорону 3 грудня 1915 року на Аскольдовій могилі в Києві.

Упродовж 42 років Василь Симиренко 10% прибутку власного підприємства віддавав на українську справу: випуск часописів, етнографічні експедиції, друкування книжок українських письменників, відкриття недільних шкіл в українських селах... По смерті він заповідав усе майно Товариству допомоги українській літературі, мистецтву й науці, позаяк не мав дітей.

Сьогодні Ліга українських меценатів нагороджує премією імені Василя Симиренка тих, хто сприяє зміцненню іміджу України в світі. Останню премію 2000 року отримав політолог Збігнєв Бжезинський, який передав матеріальну винагороду Львівському університету для підготовки фахівців у польських студіях.

Проте серед Симиренків широкому загалу більш відоме ім'я Платона Симиренка. Платон Федорович Симиренко, роблячи пожертви, теж намагався залишатися невідомим. Його коштом вийшов у світ перший, кулішівський, «Кобзар» Т.Г.Шевченка. За домовленістю між Тарасом Григоровичем, який гостював у Млієві, і Платоном Симиренком ім’я благодійника не повинно було згадуватися в книжці. Тому, коли Платон Федорович прочитав на титульній сторінці «Коштом Платона Симиренка», то стосунки між підприємцем і поетом ускладнились, як розповідає у спогадах Варфоломій Шевченко, благодійник дуже розсердився, бо було порушено дане слово. Крім того, Платон Симиренко заклав у Млієві унікальний дендропарк, а згодом славетні оранжереї й розсадник, який пізніше було перетворено в науково-дослідний інститут, який діє і сьогодні.

Велика меценатська діяльність Платона та Василя Симиренків до кінця ХХ століття замовчувалася. Архівні фонди особового походження відкривають сотні маловідомих, забутих, безпідставно викреслених з історичного процесу імен роду Симиренків. Світ ніколи не дізнається про повний перелік добродійств Василя та Платона Симиренків, бо вони були надто скромними людьми і не переносили подяк, слави і розголосу. Допомагали анонімно, задовольняючись свідомістю виконання того, що вважали своїм обов'язком до батьківщини. «Давати так, щоб ліва рука не знала, що робить права» – взагалі було родинною традицією в Симиренків.

Варто згадати про легендарну фірму Яхненків-Симиренків. У першій половині ХІХ ст. почався розвиток цукроваріння в Україні. Піонерами цієї справи були брати Степан, Кіндрат, Терентій Яхненки та Федір Симиренко (який до цього перебував у кріпацтві князя Воронцова). Діяльність заводу розвивали три покоління Яхненків та Симиренків. Вони активно підтримували багатьох діячів української культури, зокрема композитора Миколу Лисенка, письменника Михайла Коцюбинського, історика Михайла Грушевського. Василь Симиренко говорив: «Кожен мусить робити те, до чого вдатний. Вони тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю зароблять гроші, то й мушу заробляти їх для України… Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював».

Молодше покоління славетної родини – Левко та Володимир Симиренки уславили Україну та світ своїми величезними здобутками в царині садівничої науки та вітчизняної помології. Ще за життя Левка Симиренка науковий світ називав його королем російського садівництва. Українські садівничі генії Левко та його син Володимир Симиренки сформували головні засади промислового садівництва, заклали наріжний камінь сучасної помології, обґрунтували породно-сортове районування території України, створили розгалужену мережу садівничих науково-дослідних установ, започаткували екологічно безпечне садівництво та науково обґрунтоване сортовивчення плодових культур.

Підприємці, науковці, експериментатори, меценати – різні гілки єдиного родинного дерева, і кожна давала найкращі плоди. Талановиті, щедрі, розкуті у своїх задумах і масштабні у своїх зачинах, послідовні і рішучі у своїх звершеннях, всі Симиренки були від якогось особливого життєствердного і волелюбного коріння.

Поки Симиренки будували заводи, проводили досліди, писали наукові праці, заквітчували цілинні землі і вирощували сади – берегли своє коріння і плекали життя, – на тій самій землі виростали дротові колючі мури, щоб усіх поневолити і знищити. Майже на кожному з Симиренків – переслідування, гоніння. Смерть ходила за ними. А життя все одно приносило плоди, бо, вочевидь, ніщо не буває намарне. Бо дерева ніколи не вмирають остаточно – приходить час, і вони стають чимось іншим – можливо, папером, на якому годиться написати, що дерево було, і квіт його був прекрасним, і плід був життєдайним.

Отже, ім’я яскравої особистості, справжнього патріота Василя Симиренка носить тепер одна з вулиць нашого міста.

 Пам’ятаймо і шануймо тих, хто в минулому творив майбутнє!

Богдана ШКУТА,

учениця Кагарлицької ЗОШ І-ІІІ ст. №2 ім. В.П.Дашенка