Шлях поколінь. Війна – мир…

    Запорукою гідності, величі людини є знання та повага   минулого – минулого країни, малої Батьківщини, свого роду.
Життя кожної людини пов’язане з життям країни. Для всіх нас війна - вічно у незгасній пам’яті.  Адже пам’ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Той, хто  пам’ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого. Досвідом боротьби і подолання труднощів, самозречення і відданості, мужності і непокори.  Причинно- наслідковий  зв’язок – не лише історичний термін.
Зв'язок поколінь, передача кращих якостей від діда-прадіда до нащадків породжує династії героїв, які поруч з нами. Події другої світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів,що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин. Про це створено тисячі книг, кінофільмів, картин, симфоній, пісень. Однак тема героїзму в роки війни нескінченна, бо має вічне джерело, витоки якого – у народній пам’яті, що закарбувала імена тих, хто поліг в ім’я Перемоги. Ця пам’ять незгасна – вона у наших серцях.
Саме тому в школі №2 започатковано проект «Шлях поколінь. Війна – мир…». Учні школи досліджують минуле свого роду, своєї Батьківщини. Прадід – учасник Другої світової, дід – воїн афганець, батько  - воїн АТО. Внуки, діти пишаються своїми рідними та на їх прикладах вчаться бути патріотами.
Наприклад: прадідусь Колодяжних Володимира та Дарини – Мусийко І.І воював на чотирьох фронтах, був командиром вогневого протитанкового дивізіону. Учениці 4класу Куцої Марії – прадідусь Нирченко В.П. воював у складі танкової бригади водієм – механіком. Брав участь у звільнені Румунії, Австрії, Угорщини. Прадідусь Лівіцької Влади - Ткаченко В. був зв’язковим на Тегеранській конференції. Президент Леонід Кучма власноруч вручив йому орден Богдана Хмельницького. Лейтенант Великої Вітчизняної війни Барило П.С. – прадідусь Рогозовець Дарини - захищав Вітчизну та був тяжко  поранений під час бою під Ярославлем у 1942році.На знак шани  загиблого героя його ім’я  викарбовано на меморіальній дошці в Кагарлицькому парку.
Мартисевич І.О. – дідусь Ковровського Ігоря, має безліч нагород : орден ВВ війни І ступеня, дві медалі «За відвагу» ,також медалі «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Японією». Був кулеметником 150–го гвардійського стрілецького полку другого  Білоруського фронту.
Подвиги, здійснені нашими воїнами, зробили їх героями, а всенародна пам’ять – безсмертними. Біографії, фронтові долі полеглих у боях стисло викладені у нашому проекті, але за кожним з них – людське життя,нерідко яскраве і талановите, безжалісно обірване у розквіті сил. Нехай же воїни залишаються для нас молодими,чистими душею, сильними духом, красивим у вчинках.
Народ, осяяний історичною пам’яттю, - нездоланний. Ми мусимо знати і не забувати ціну війни і перемоги.